Жива легенда Львова

...Пан Мирослав підняв на мене свої якось по-дитячому довірливі і водночас сповнені життєвої мудрості сірі очі з-під сивих брів, перевів погляд на яскраву баварську етикетку на пляшці, зробив ще ковток і довго смакував. Я уважно слідкував за реакцією фахівця, мимоволі вкотре милуючись втіленням інтелігентності „старої дати”. Домашній халат на худорлявій і ще ставній, хоча й злегка зігнутій пережитими лихоліттями фігурі, в комплексі зі старезним столом і либонь ще австрійською шафою на задньому плані немов у „машині часу” переносили мене разом із всім вмістом кімнати у ту далеку пору, коли цей високий чоловік в гарнітурі-трійці входив до власного кабінету Львівського Акціонерного Товариства Броварів на Клепарівській... „Добре пиво!” – голос пана Грицая висмикнув з подорожі стежками уяви. „Добре, – ще раз резюмував професіонал із півстолітнім стажем, і на якусь мить його аристократичне обличчя помолоділо, а на устах з’явилася делікатна посмішка – але ми робили ще краще!..”

Згодом я ще не раз подумки картав себе, що не скористався тоді стількома нагодами, аби з’ясувати, що таке насправді „добре пиво” і як можна було робити „ще краще”. Втім, ще не було основного – усвідомлення, чим саме для Львова були ЙОГО пиво і ЙОГО Пивоварня. Свідомості того, якими безцінними джерелами історії цієї оспіваної живої легенди залишалися буквально одиниці вцілілих львівських майстрів броварства, які пережили війну і безглузду жорстокість тоталітаризму. Лише згодом, вже працюючи на уславленому підприємстві, відчув, як дихає тут історією кожен камінь бруківки і кожна цеглина зведених на віки стін. Збагнув, наскільки тісно легенда тут переплітається з реальністю, творячи неповторний образ, зітканий із минулого і сучасного, нерозривно пов’язаний із достойною історією прадавнього Львова. Тим важче стало усвідомлювати, як зникають, немов шматочки смальти з мозаїки, частинки цього образу, відходячи у вічність разом з його творцями і носіями.

Час нещадний не лише до людей. Коли виникла ідея зібрати у книгу спомини сучасників і все те, що вціліло і могло б стати документальними доказами дивовижної історії Львівської пивоварні, погляд закономірно звернувся до львівських архівних збірок. Із вдячністю згадую тут працівників ЛДІА п. Івана Сварника та Ореста Круковського, зусиллями яких було віднайдено окремі документи, пов’язані з історією броварні, а також фрагменти розвідок історії цього підприємства, здійснені унікальною особистістю і чудовим вченим-дослідником – др. Орестом Мацюком (якого, на превеликий жаль, вже немає серед нас). Проте наявні документи, незважаючи на їхню історичну цінність, явно вказували на те, що основний масив інформації все ж знаходиться в іншому місці. За порадою львівських архіваріусів звернувся до двох архівних установ в сусідній Польщі. Попри загалом негативний результат пошуку в архівах провінції отців-єзуїтів, про що із сумом було сповіщено у листі-відповіді, в надісланих ксерокопіях сторінок видання XIX-го ст. із дослідження історії Ордену все ж цитувалися окремі документи XVII–XVIII ст., які прямо стосувалися Пивоварні. На жаль, у листі-супроводі зазначалося, що значна частина архіву згоріла внаслідок бомбардування під час Другої світової війни. Те ж саме згодом підтвердили і працівники Краківського Державного Архіву Давніх Актів. Там, у стінах королівського Вавеля, серед сипких пожовклих паперів, писаних латиною, готикою та старою польською мовою, вдалося знайти свідчення, які внесли істотні корективи до загальноприйнятої версії історії броварні на землі Белзеччина у Краківському передмісті Львова. І за це – мої найщиріші слова подяки і уклін працівникам Краківського архіву, які тричі робили все можливе і навіть неможливе для того, щоб максимально ефективно організувати пошуки і фіксувати знайдене у дуже стислі терміни, відведені на роботу.

Задум цього історико-популярного нарису не втілювався на „голому” місці. Далеко не один дослідник брався за написання історії Львівської пивоварні. Завдяки пошукам і висновкам, зробленим, зокрема, Іриною Котлобулатовою, Павлом Гранкіним, Іваном і Петром Радковцями та іншими авторами, які тією чи іншою мірою були залучені до написання цієї розвідки, книга збагатилася цікавими фактами і увібрала неповторність львівського колориту. Я дякую долі за знайомство і теплі товариські стосунки з більшістю із цих непересічних особистостей, які запалюють кожного, хто спілкується із ними, любов’ю до історії рідного краю, прагненням пізнання його у всеохопній повноті.

Усвідомлюючи, що ця книга – лише перша і далека від досконалості та наукових претензій спроба узагальнення майже трьохсотлітньої історії і сучасності колиски українського пивоварного мистецтва, все ж упевнений, що наступне її видання стане повнішим і цікавішим саме завдяки новим пошукам і знахідкам ентузіастів історичних досліджень Львова і Галичини.

Та найбільшу шану і подяку хочу висловити самій Львівській Пивоварні – як історичному явищу і як його продовженню в сучасній успішній компанії, всьому колективові – від найвищого керівництва до працівників підрозділів, цехів і служб, першому українському музею пивоваріння, моїм добрим приятелям і співробітникам, з якими мав честь працювати впродовж незабутнього часу. Врешті, – тим тисячам сумлінних майстрів броварства, які крізь століття несли до нас первинну чистоту, неповторність смаку і славу львівської пивної легенди. Саме звідти я черпав натхнення і сили безсонними ночами, коли іноді почуття високої відповідальності за написане перед попередніми, нинішнім і майбутніми поколіннями львівських майстрів броварства перекривало доступ творчої енергії і пальці завмирали біля клавіатури. У ці кризові моменти, немов відчував пильний погляд поверх голови на екран, а на плече лягала тепла спрацьована рука пана Мирослава і вчувався його тихий спокійний голос: „Все добре. Пиши. Так і було...”

І наостанок. Дуже хочеться, щоб Шановний Читач, взявши до рук цю книжку, не відмовив собі у задоволенні поставити поруч добру гальбу або бодай пляшку холодного, спокусливо-бурштинового „Львівського”. Тільки у такий спосіб можна повною мірою відчути, збагнути і насолодитися тим, що у Львові вже віддавна з належною і заслуженою повагою називають „СМАК ЛЕГЕНДИ”.

Андрій КИРЧІВ
3 червня 2006 р., м. Львів